Рідна Україна

Олекса Палійчук

РІДНА УКРАЇНА

КИЇВ

Осяяний промінням слави,
золотоверхий, величавий,
ген-ген розкинувся довкола
на вічних пагорбах і долах
мій рідний Київ, місто-сад,
моя столиця. Святоград.
Йому тополі і каштани
клечають вулиці, майдани,
милує око сам Дніпро;
для нього стелиться метро...
Йому поклав любов і труд
наш мудрий люд, красивий люд,

ДОРОГА УКРАЇНО

Краю мій рідний, моя Україно,
скрізь я торкнуся тебе неодмінно.
Гай защебече мені солов"їно –
знаю, це ти, дорога Україно.
Поле заманить мене безгомінно –
знаю, це ти, дорога Україно.
Хвилі до мене примчать білопінно –
знаю, це ти, дорога Україно...
Завше і скрізь я всім серцем незмінно
буду любити тебе, Україно.

РІДНА УКРАЇНА

Є в нас люба спільна мати
для дідуся і маляти,
то безсмертна Батьківщина,
всім нам рідна Україна.
Є в нас віщий мудрий знак –
стародавній наш родак,
між усіх своя одміна,
Божий карб на видноті,
тож несе його Вкраїна
у короні й на щиті.
Іменитий, величавий,
означає герб держави.
Іменитий і простий,
сяє тризуб золотий.
Є священний диво-птах
в синьо-жовтих кольорах;
нас ніколи не покине,
хоч летить на всіх вітрах.
Він веде вперед вождя,
він присяга, він суддя.
Бачить нас крізь мури-стіни
і – спитає, чи козак...
Онде прапор України –
честі нашої маяк.

СТРУМОК

Малий струмок долиною біжить.
Малий струмок підстрибує, звивається,
то грає, то дзюркоче, то бринить
і сотнями очей нам усміхається:

– Весна, школярики! Прийшла весна!
Озвався птах, земля заворушилася,
й – до чого вже кріпуча і тісна –
моя темниця крига розступилася!

Невже так буде завтра і щодня?!
Невже я вільний?.. Просто аж не віриться,
що знову вітерець переганя,
що сонечко в мені іскриться-міниться.

Я, граючись, до річки побіжу.
А з нею – аж до моря сивогривого
і всім-усім довкола розкажу
про свято Волі у струмка щасливого.

ВЕСНА

Я з весною розмовляю.
Помовчу – і знов гукаю:
– Бач, трава зазеленіла,
чуєш, річка зашуміла,
пісня лине над полями,
небо кличе журавлями –
то настала вже весна!

І підтакує луна:
– Вже весна-а!..

КИЛИМОК

Простелився килимок
під самісінький горбок.
Розіслався перед нами
і аж грає кольорами.
Я підбіг до килимка:
чистота, поглянь, яка!..
То сьогодні засвіт-рано
дощик прав його старанно.
Кличу друзів до квіток:
«Пахне медом килимок!..
І послухайте уважно:
він сюрчить, гуде протяжно!..»

Отака в нас дивина.
Ось що виткала весна!

КОТИКИ

І пухнасті, і легенькі,
і сріблясто-білі,
спали котики маленькі
на вербовім гіллі.
Котики, котики –
лапки під животики.
Котики-коточки –
всі немов клубочки.
Молока із пластівцями
я взяла сьогодні:
може, котики без мами
і сидять голодні?
Прокидайтесь, котики,
умивайте ротики:
йде Орися-мати
вас погодувати…
Тільки що за чудеса?
Де мої коточки?
На вербі нова краса –
шелестять листочки

СПОКУСА

Мабуть, сонечко насправді
полюбило нашу хату –
веселуху, щебетуху,
білобоку і чубату.

Знову нас воно питає:
«Де Василько? Де малятко?» –
заглядає у віконце
рудуватим кошенятком.

Сині-сині має очі,
промінцями сяють вуса…
То погратися з дитятком
узяла його спокуса.

НА КОНИКУ

Через леваду
по срібній росі
їдем на конику.
Їдемо всі:
Галя, Наталя,
Сашко і Роман.
Коника нашого
звати Каштан.
Їдемо, їдемо
аж до гайка.
Пісню співаємо
про козака.

М"ЯЧИК

І я бачив, і він бачив:
полетів угору м"ячик.
Полетіти полетів,
а вернутись не зумів.
Цілий двір уже годину
мружить очі на хмарину,
що все далі відплива
чи не з м"ячиком, бува.
Всі-усі, крім тітки Варки,
їй одній не видно хмарки,
їй лише б сухий куток,
довгі спиці та клубок.
Гей ти, м"ячику смугастий!
Що – не знаєш, як упасти?
Чи солодкий бачиш сон?
Чи потрапив у полон?..
Та озвалась до малечі
тітка Варка – вже надвечір:
«Ну, як тільки м"ячик ваш
не сподобався вороні,
то його шукайте аж...
аж на тому, ген, балконі».
Ой ви, тітко, тітко Варко!
Вам ні холодно ні жарко,
не лякають вас хмарки...
Чом раніше не сказали,
не звели в той бік руки?!
Видно, вгору не літали
ще ні разу вам клубки.

ТРАМВАЙ

Сьогодні я сонний, валюся із ніг,
бо спати минулої ночі не міг.
Лиш очі заплющу, і вже – ай-ай-ай! –
женеться за мною по місту трамвай.
Я вправо, я вліво, сховаюсь за дім,
а він, як собака, по сліду моїм.
Очиськами-фарами аж пропіка
і грізно гуркоче: «Зловлю шкідника!
На вікнах моїх ти розмазував джем,
по спинках сидінь малював олівцем!»
Даремне прошу я: «Спинись! Не займай!» –
женеться за мною по місту трамвай.
Даремне татусь мій над вухом гуде:
«Синочку, трамвай лиш по рейках іде!»
Та тільки-но вимовив я: «Вибачай.
Повір, більш не буду...» – спинився трамвай.

КОМАНДИР

Космонавт я, славний ас.
Вилітаю ось на Марс.
…Ви б хоч трохи, дядю, схудли –
я туди узяв би й вас.
Ну, гаразд.
Хай це буду тільки раз.
Я беру вас і тепер
за цукерку «гулівер».
Он сідайте на стільця…
Е, на вас нема лиця.
Так злякалися?.. А й справді!
От пішли дорослі дяді!..
І не смійтесь – це не жарт.
Я рушаю!
Раз, два…
Старт!
А-ля-ля-а-а…
Віддаляється Земля…
Ледве світиться здаля-а…
Що-о?.. Нікому не вставати!
Командир тут, дядю, я!!
Р-р-р… чах-чах.
Ми вже сіли – ох і ах!..
Тільки хто це вийшов з хати
і гукає на весь сад?..
Ех, вертаймося назад:
бабця прати починає, –
чули? – виварку шукає.
Бабця теж хоробрий ас:
прилетить хоч і на Марс.
Перетрусить всю планету
і знайде мою ракету.

ЖУК

Ось навпроти суне жук –
видно, злюка з перших злюк.
Уступімося з дороги,
бо ще візьме нас на роги.

ЦЕ ЧОТИРИ

Не підходьте ви до нас – раз.
Не поможуть вам слова – два.
Не беремо вас до гри – три.
Ви мурашника розрили…
Прощавайте! – це чотири.

ГРАД

Град, град...
Він усе січе підряд.
Він ламає колоски,
обриває пелюстки,
навіть хміль і виноград
в землю кидає назад.
Ой ти, град!
Нащо родишся такий:
крижаний,
упертий,
злий?!
І чого ідеш ти, град,
як тобі ніхто не рад?!

ЗА СЕЛОМ

Як цікаво за селом!
Скільки дива тут кругом!
Онде – світла і барвиста –
в небі райдуга повисла.
Ген – у тиші далини
мерехтять ясні лани.
На просторих луках бродять
довгі череди корів
і вже попаски підходять
аж сюди, до чагарів.
Ось метелики літають
по зеленому лужку –
так, неначе кривуляють
у кумедному танку.
Тихе кукання зозулі
долинає звіддаля,
довгі ноги, мов ходулі,
чорногуз переставля.
Ну, а там що в оцю мить
галасує і шумить,
в’ється хмарою над гіллям?..
То «вороняче весілля».
От цікаво за селом!
Скільки дива тут кругом!

Дзвіночки

Ох, то знову хлопчаки!..
/Знаєм їх слідочки/.
Обережно:
ми квітки,
голубі дзвіночки!
Не лети учвал сюди,
чобітьми не гупай.
Краще – тихо підійди.
Нахились.
Послухай.

РАК

Раз Рак до Рака прирачкував.
Раз Рак Ракові розповідав:
– Не знаю, журитись мені чи радіти,
бо страх які спритні пішли тепер діти.
Он моє старше, оте буро-чорне,
таке вже хитре, таке моторне!..
Віриш, хотів якось перцю дати,
день рачкував – не міг наздогнати.

У КАЗКУ

Нумо швидше, коню,
з нами вирушай
у чудесну казку,
в таємничий край.
Де ховає мавок
лісове шатро,
де жар-птиця губить
вогняне перо.
Де гойдає хвиля
човник золотий…
Повези нас, коню,
повези, гнідий!

ДОБРОДІЙ СМІХ

Чи ви знаєте, малята,
чим багата ваша хата?
Чим цікава для людей –
і господаря, й гостей?..
Невелика таємниця:
я той скарб.
Я, мов жар-птиця,
шлю проміння навкруги,
бороню вас од нудьги.
Я іду по долах-водах
у чобóтях-скороходах,
бачу все і бачу всіх.
Звуть мене Здоровий Сміх.
Не дивлюсь, чи град, чи вітер:
лиш зачую біль і плач,
я вже тут – найперший лікар,
найхоробріший силач.
Скрізь мене приймають радо,
бо ділюсь добром одним:
сію мир, несу порядок
і дорослим, і малим.
Я у полі й на заводі –
кличе всяк, щоб допоміг.
Через те мене в народі
звуть іще Добродій Сміх.

ЛІСОВИЧОК

Хто це ходить по росі
день у день,
день у день –
срібний дзвоник у руці:
дзень-дзелень,
дзень-дзелень.

– Прокидайтесь, квітоньки,
нумо враз,
нумо враз!
Розтуляйте пелюстки
в добрий час,
в добрий час!

То дідусь Лісовичок
день у день,
день у день
будить росяний лужок:
дзень-дзелень,
дзень-дзелень.

КОСТИК

Завше біг позаду всіх
боязкий наш Костик.
Через те не раз чув сміх
і словечко прикре – Хвостик.

Якось хлопець не стерпів
і – собі на подив
обігнав товаришів
одного за одним.

Озирнувся: все гаразд.
І чого боявся?..
Завтра спробую ще раз –
Костик усміхався.

Раз та раз і – вже, дивись,
хлопця не впізнати.
Вже йому кричать: «Спинись!
Перестань ганяти!»

Вже у будь-який кінець
мчить він без вагання.
І такий наш бігунець
в іграх, на змаганнях.

А той «Хвостик» був, як сон:
бачили – забули.
Нині Костик – чемпіон.
Ви, напевне, чули.

ВЕСЕЛИЙ ПРОМІНЬ

Веселий промінь – цар забав –
гуляв сьогодні пішки
і всіх довкола зачіпав,
і заробляв усмішки.

Таким навідався до нас,
вигадливим на втіху.
Як обійшов героєм клас,
підняв гірлянду сміху.

Він обминув лише Валькá,
його зневажив око,
бо той образив малюка,
повівся з ним жорстоко.

ДОМОВИК

Клянусь, реп’ях мені в язик,
то зовсім не дурниця.
Є, хлопці, справжній домовик
у Коваленка Гриця.

Живе під виглядом кота –
звичайного, рудого.
І неспроста той кіт хвоста
підносить часто свóго.

Як тільки скрута для Грицька –
не йде на зуб задача,
хвостисько миттю сторчака:
увага! передача!

Тепер лиш, Грицю, зазирай
у віченьки котові
і, як по телеку, приймай
обчислення готові.

Так-так, це, пишуть, не байки:
є люди-телепати,
яким щастить чужі думки
на відстані читати…

Сьогодні знову стрів я там
чаклунчика рудого,
в його зелені очі сам
дивився дуже довго.

І думку вичитав чужу
зненацька серед тиші:
«Я і тобі допоможу,
якщо у тебе… миші».

НАТИН ГОЛОС

Ми всі «боліли» з різних місць,
«Давай, орли!» – гукали.
Та наші хлопці, як на злість,
безбожно програвали.

Скінчилась гра – затих майдан.
Мовчить, як серед ночі.
От-от заплаче капітан,
«орли» ховають очі.

Що ж, хай тепер самі кричать
уже спортивній долі.
Щоб так продути: аж «нуль – п’ять!»
і на своєму полі!..

Та враз, як пісня, продзвенів
тоненький голос Нати:
«Ах, то пусте! За п’ять голів
ми можем сто віддати!

Ми тих районних задавак
ще взуємо в калоші.
Лиш потренуємося, так?..
Авжеж, мої хороші».

Сайт: paliychuk.ho.ua

Олекса Палійчук – педагог, письменник, журналіст. Проживає у Києві. Пише для дітей та дорослих. Подана добірка містить вибрані твори з книжок для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку «Скільки дива!», «Веселий промінь», «Рідна Україна», інших.

Отзывы и комментарии